Стартова сторінка Контакти Форум Веб-сервер ІЗАН Укр Eng

 

 

bigmir)net TOP 100

[На сторінку відділу]  

Відділ еволюційної морфології


Історія відділу

Порівняльно-анатомічні дослідження в Академії наук України проводяться з 1922 р.: спочатку на кафедрі експериментальної зоології та в Біологічному інституті ім. Ф. З. Омельченка, а з 1930 р. — у відділах експериментальної та порівняльної морфології новоствореного Інституту зоології і біології (з 1939 р. — Інститут зоології АН УРСР, нині — Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України). Ці дослідження організував і до 1941 р. очолював академік І. І. Шмальгаузен; він же був і першим директором Інституту та завідувачем відділу експериментальної морфології.

І. І. Шмальгаузен

 

З моменту організації в лабораторії І. І. Шмальгаузена були три основні напрямки досліджень: дослідження проблеми детермінації і диференціації частин організму (Б. І. Балінський, М. І. Драгомиров); визначення факторів морфогенезу, значення пропорційного і непропорційного росту для встановлення дефінітивної форми (І. І. Шмальгаузен, Н. П. Бордзиловська, К. І. Сингаївська, В. В. Брунст); розробка питань генетики факторів росту у тварин (Г. І. Шпет, І. І. Назаренко, П. О. Сітько, І. М. Крайовий).

Відділ експериментальної морфології (1935)
Нижній ряд (зліва направо): М. І. Драгомиров, Т. А. Андронікашвілі, К. І. Сингаївська, Н. П. Бордзиловська, І. І. Шмальгаузен.
Верхній ряд (зліва направо): Н. І. Тарнавська, Б. І. Балінський

 

Перші дві групи дослідників працювали протягом 30-х рр. у складі відділу експериментальної морфології, а групу генетиків було в 1934 р. перетворено в окремий відділ загальної біології, керівником якого став І. Й. Агол. Однак, у 1936 р. він був заарештований і загинув, ставши жертвою репресій з боку сталінського режиму. Згодом (в 1937 р.) підрозділ, що одержав назву відділу генетики, очолив С. М. Гершензон, під керівництвом котрого відділ став одним з провідних центрів генетичних досліджень у Радянському Союзі.

Відділ експериментальної морфології (1935)
Зліва направо: Т. А. Андронікашвілі, Н. П. Бордзиловська, К. І. Сінгаївська, Б. І. Балінський

 

У працях Б. І. Балінського та М. І. Драгомирова було продемонстровано на прикладі ембріонального розвитку кінцівки та ока неспецифічність дії індукторів: показано, що природа структур, котрі утворюються в процесі ембріональної індукції, визначається передусім природою реагуючої тканини.

І. І. Шмальгаузен та його колеги здійснили багатопланові дослідження процесів росту в різних організмів, виявили певну незалежність частин організму під час росту, зворотну залежність між ростом та диференціюванням. Під час цих досліджень було широко застосовано експериментальні підходи та математичні методи і моделі.

Явище гетерономного росту було відкрите й досліджене одночасно І. І. Шмальгаузеном та Дж. Гекслі. Шмальгаузен зрозумів зміну пропорцій між частинами в процесі росту як наслідок перебудови організму під час розвитку, що відбувається через численні взаємодії між органами та структурами, й усвідомив еволюційне значення цих процесів. Адже в морфологічній еволюції найбільше значення мають ті зміни, що призводять до змін співвідношень між органами (непропорційного збільшення одних і редукції інших структур). Таким чином, морфологічна еволюція йде переважно через зміни в процесах росту органів. За Шмальгаузеном, до найважливіших наслідків природного добору належать інтеграція частин організму між собою, формування цілісної організації, створення морфогенетичних механізмів, що забезпечують стабільність перебігу індивідуального розвитку.

Окрім наукових досліджень, оформленню цієї концепції сприяло й викладання Шмальгаузеном еволюційної теорії, й підготовка ним підручнику з порівняльної анатомії хребетних, що став настільною книгою кількох поколінь біологів. Вперше основні підходи Шмальгаузена до розуміння еволюції було викладено в оглядовій статті в 1937 р., пізніше він докладно охарактеризував чинники, шляхи та закономірності еволюції в декількох монографіях та статтях, що також увійшли до золотого фонду науки. Підхід Шмальгаузена та його колег до дослідження процесів еволюції можна розглядати як одну з найперших в історії спроб започаткувати дослідження в галузі еволюційної біології розвитку – напрямку, що набув широкого поширення в науці в останні десятиліття.

У 30-х рр. Шмальгаузен став визнаним лідером радянських еволюційних морфологів і ембріологів, безпосереднім керівником досліджень, які велися в цих напрямках у Москві та Києві. У 1936 р. він очолив Інститут еволюційної морфології АН СРСР у Москві, у 1939 р. – кафедру дарвінізму Московського університету. Одночасно Шмальгаузен продовжував керувати київським Інститутом зоології (до 1941 р.). З кінця 30-х рр. він постійно жив у Москві, однак залишався співробітником Інституту зоології, підтримував тісні зв’язки з київськими колегами, передусім з колективом заснованого ним відділу експериментальної морфології.

Протягом 30-х рр. у відділі порівняльної морфології (завідувач – М. М. Воскобойников) було здійснено морфофункціональні та історичні дослідження вісцерального апарату риб. Вивчаючи онтогенез зябрового апарату селахій, М. М. Воскобойников вперше довів, що джерелом формування зябрових дуг є мезенхіма вісцерального листка бічної пластинки мезодерми. Філогенетичне ускладнення цього апарату М. М. Воскобойников пов’язував з еволюцією травної та дихальної функцій головної кишки.

М. М. Воскобойников

 

За роки війни морфологічні відділи інституту практично розпалися. Дехто зі співробітників не пережив окупації. М. М. Воскобойников помер в евакуації в Кзил-Орді. Б. І. Балінський емігрував до Західної Європи; згодом він з великим успіхом продовжив ембріологічні та зоологічні дослідження в Університеті Вітватерсранда (Йоганнесбург, Південна Африка). Інститут зоології було пограбовано нацистами: окупанти вивезли до Німеччини фондові колекції, книжки, навіть лабораторне устаткування.

Спадкоємцем відділу експериментальної морфології став у повоєнні роки відділ біології індивідуального розвитку, який очолив професор Б. Г. Новиков. Дослідження були спрямовані на експериментальне вивчення онтогенетичного розвитку породних ознак птахів і, зокрема, на з’ясування дії світлового режиму на розвиток організму.

У 1944 – 1950 рр. порівняльні іхтіоморфологічні дослідження в інституті здійснював академік Д. К. Третьяков (директор Інституту в 1944-1948). Вивчаючи скелетну, кровоносну, нервову і сейсмосенсорну системи круглоротих, кісткових риб і ссавців, він довів необґрунтованість твердження, що еволюційні перебудови не стосуються тканин, а лише організмів та їх органів. Кінцевою метою роботи Третьякова була ревізія уявлень про походження та еволюцію хребетних.

Д. К. Третьяков

 

У повоєнні роки біологічні дослідження були загальмовані через зростання тиску тоталітарного режиму на науку. Найсерйознішим виявом такого тиску стала лисенківщина. Втім, науковці в перші повоєнні роки спробували організувати їй опір. Зокрема, І. І. Шмальгаузен став одним з ініціаторів спроб відродження науки, організував у Москві послідовно антилисенківські заходи.

За умов тоталітарного режиму ці спроби не мали шансів на успіх. У 1948 р. наукові дослідження в галузі генетики і в суміжних розділах біології були повністю заборонені, викладання цих предметів припинене, тисячі біологів звільнені з роботи. Зокрема, в Києві в Інституті зоології було ліквідовано відділ генетики, а також скасовано тематику, пов’язану з дослідженням інтегруючої ролі природного добору. І. І. Шмальгаузена було звільнено з числа працівників інституту, і він уже ніколи не повернувся до роботи в Києві. Д. К. Третьякова було звільнено від обов’язків директора інституту та голови Відділення біологічних наук. Декого зі співробітників ліквідованого відділу генетики було звільнено з роботи, інші були змушені змінити тематику досліджень. Генетичні та еволюційні дослідження були з цього часу майже повністю припинені, на їх відновлення знадобилися десятиліття.

Ці події певною мірою можна розглядати як передісторію відділу еволюційної морфології, який був створений академіком В. Г. Касьяненком (директор Інституту в 1950-1963) у 1950 році спершу як відділ порівняльної морфології, а з 1960 р. — відділ еволюційної морфології (у 1984-2016 рр. – відділ еволюційної морфології хребетних).

В. Г. Касьяненко

 

Н. П. Бордзиловська, яка залишилася єдиною із співробітників, хто працював із І. І. Шмальгаузеном, стала своєрідною єднальною ланкою і свідком усіх трансформацій напрямків і назв відділу. Надія Петрівна володіла багатьма іноземними мовами і безвідмовно допомагала перекладати наукову літературу аспірантам Інституту до кінця свого життя. її не стало в 1996 р. Багато нинішніх докторів наук і академіків із вдячністю згадують цю високоосвічену, чуйну і доброзичливу людину.

Н. П. Бордзиловська з колегами
Зліва направо: Н. Ф. Жукова, О. Г. Березкін,
Н. П. Бордзиловська, К. П. Мельник

 

В. Г. Касьяненко започаткував у відділі дослідження з порівняльно-анатомічного та функціонального аналізу локомоторного апарату чотириногих. За період з 1950 по 1963 рр. були фундаментально вивчені у порівняльному плані суглоби кінцівок наземних хребетних (В. Г. Касьяненко, С. Ф. Манзій, П. М. Мажуга, В. І. Табін, В. М. Самош, Р. Г. Раділовська), кровоносні судини кінцівок й інших структур (П. М. Мажуга, Ю. П. Антипчук, О. Р. Радзієвський, Є. Г. Черняєв та ін.), захищено перші кандидатські, а потім і докторські дисертації. Відділ поступово зростав; була створена школа українських порівняльних морфологів. На жаль, під кінець 1962 р. Касьяненко почав швидко втрачати зір і змушений був відійти від активної дослідницької роботи, взявши на себе обов’язки наукового консультанта відділу.

У 1963 р. відділ очолив доктор біологічних наук С. Ф. Манзій. До порівняльно-анатомічних досліджень додається новий напрямок — біомеханіка; задекларовано біонічну тематику. Але остання через слабку матеріально-технічну базу не отримала подальшого розвитку. Однак, на інші нові напрямки виділялося додаткове фінансування; у відділі з’явилися молоді аспіранти, інженери, і чисельність його досягала рекордної величини — до 30 співробітників.

С. Ф. Манзій

З 1965 р. у відділі було започатковано дослідження нервової системи, що пов’язано з приходом доктора медичних наук Г. Б. Агаркова. Цей напрямок розробляли аспіранти: М. М. Ільєнко — іннервація суглобів (1965), М. Ф. Ковтун — іннервація мускулатури кінцівок (1966), Б. Г. Хоменко — черепномозкові нерви (1969).

Г. Б. Агарков

Проведено біомеханічний аналіз скелета кінцівок (К. П. Мельник, В. О. Кликова), їх суглобів (С. Ф. Манзій, О. Г. Березкін, В. І. Кликов та ін.), м’язів кінцівок і тулуба (С. Ф. Манзій, В. С. Коток, В. Ф. Мороз, М. Ф. Ковтун) у різних груп і видів ссавців; синовіальної рідини суглобів (А. Н. Щегольков, О. Г. Березкін). Запропоновано новий медичний препарат — біологічний замінник синовіальної рідини для лікування остеоартрозів. Для вивчення органів локомоції вперше застосовані: електроміографія, подографія, механографія суглобів. Комплекс приладів для цих досліджень був зконструйований співробітниками відділу (В. П. Тулюпа, В. С. Коток, В. Ф. Мороз). Тривали дослідження кровоносних судин (Л. П. Осінський), хребта (О. Я. Пилипчук).

У ці роки на базі відділу еволюційної морфології було створено нові наукові підрозділи Інституту: відділ цитології та гістогенезу (існував як окремий підрозділ інституту в 1963-2016 рр., завідувачі — П. М. Мажуга, Н. В. Родіонова) і відділ функціональної морфології водяних тварин (існував як окремий підрозділ інституту в 1969-1991 рр., завідувачі — Г. Б. Агарков, О. П. Мангер).

На початку 70-х рр. минулого століття у відділі було започатковано еколого-морфологічні дослідження (М. Ф. Ковтун). Морфологічні характеристики систем органів було порівняно з особливостями біології досліджуваних тварин, зокрема локомоції. Першими були досліджені представники ряду кажанів На основі цих досліджень були запропоновані припущення щодо походження та еволюції кажанів. Було встановлено негомологічність літальної перетинки кажанів та ссавців, спеціалізованих до планерування; обґрунтовано монофілію кажанів.

М. Ф. Ковтун

У 1984 р. відділ очолив доктор біологічних наук М. Ф. Ковтун. Було продовжено функціонально- та еколого-морфологічні дослідження й розпочато ембріологічні. У 1984 р. на базі відділу була проведена Всесоюзна конференція з біомеханіки. У 1985 р. відділ організував і провів Всесоюзну конференцію з проблем дослідження кажанів.

Науковці відділу досліджували функціональну морфологію та екоморфологію кажанів (М. Ф. Ковтун, І. М. Ковальова, Р. й. Лихотоп, Н. Ф. Жукова, С. Ю. Леденьов, Я. А. Омельковець, І. І. Дзеверін), куроподібних птахів (В. Ф. Сич, І. О. Богданович), мухоловок (О. М. Пекло). Водночас на матеріалі копитних та деяких інших тварин було продовжено розробку функціонально-морфологічної та біомеханічної тематики (О. Г. Березкін, К. П. Мельник, В. І. Кликов, В. О. Кликова, В. Ф. Мороз, В. С. Коток, Л. П. Осінський).

Тривала розробка концепції походження кажанів (М. Ф. Ковтун, І. М. Ковальова, Р. й. Лихотоп, Н. Ф. Жукова, С. Ю. Леденьов). Було запропоновано нову гіпотезу походження апарату наземної локомоції птахів (І. О. Богданович) та птахів як класу (І. О. Богданович у співавторстві з Є. М. Курочкіним, ПІН РАН). У дослідженні мінливості та еволюції кажанів було залучено методи багатовимірної статистики (І. І. Дзеверін). Було досліджено ембріогенез черепа та скелета кінцівок кажанів (М. Ф. Ковтун, Р. Й. Лихотоп, С. Ю. Леденьов), пізніше, воронових птахів (М. Ф. Ковтун, Ю. В. Шатковський, О. В. Шатковська).

Співробітники відділу еволюційної морфології хребетних та їх колеги (грудень 1993 р.)
Нижній ряд (зліва направо): К. П. Мельник, І. М. Ковальова, С. Ф. Манзій, Н. Ф. Жукова, В. І. Кликов.
Верхній ряд (зліва направо): Р. Й. Лихотоп, І. О. Богданович, Я. А. Омельковець, М. Ф. Ковтун,
Л. П. Осінський, І. І. Дзеверін, С. К. Рудик, О. Г. Березкін, О. П. Мельник, В. С. Левчук,
М. М. Ільєнко, В. Г. Луценко.

 

Поступово порівняльно-анатомічними, еколого-морфологічними та порівняльно-ембріологічними дослідженнями було охоплено основні групи хребетних та основні системи органів: травну (Н. Ф. Жукова), дихальну (І. М. Ковальова), органи локомоції (І. О. Богданович, І. М. Ковальова, С. Ю. Леденьов), кровоносну (Л. П. Осінський), репродуктивну та видільну (О. В. Нечаєва, С. О. Гілевич), шкіру (О. П. Коваль), органи терморегуляції (І. П. Закревська). Було досліджено ембріогенез черепа деяких представників плазунів (О. М. Яригін, Г. В. Шевердюкова).

Співробітники відділу еволюційної морфології хребетних (червень 2005 р.)
Нижній ряд (зліва направо): І. М. Ковальова, І. П. Закревська, О. В. Шатковська, О. В. Дроботун,
О. В. Нечаєва, Н. Ф. Жукова.
Верхній ряд (зліва направо): В. Г. Луценко, О. П. Коваль, В. І. Кликов, М. Д. Висоцька,
М. Ф. Ковтун, Л. П. Осінський, І. О. Богданович.

 

У 2013 р. відділ очолив доктор біологічних наук І. І. Дзеверін. До числа основних напрямків роботи у відділі увійшли дослідження з морфометрії та залучення статистичних методів до порівняльно-морфологічних та екологічних даних (І. І. Дзеверін, П. Є. Гольдін, М. А. Гхазалі), а також різнобічні дослідження біології морських ссавців (П. Є. Гольдін, К. О. Вишнякова, О. В. Гладіліна, О. В. Савенко) і палеонтологічні дослідження (П. Є. Гольдін). Водночас тривають класичні для відділу дослідження з порівняльної морфології (І. О. Богданович, І. М. Ковальова, П. Є. Гольдін, О. В. Шатковська) та ембріології (М. Ф. Ковтун, О. М. Яригін, Г. В. Шевердюкова). У 2016 р. до складу відділу було включено лабораторію біології розвитку, сформовану на базі колишнього відділу цитології та гістогенезу. Завідувачем лабораторії був призначений канд. біол. наук О. М. Яригін.


[На сторінку відділу]

     

Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України, 2004-2017

З питань дизайну та інформації на сайті звертайтеся до адміністратора: rhabdiasizan.kiev.ua